Творчі наративи сучасних українських композиторів як предмет музикознавчого аналізу

Abstract

Мета статті – визначити творчі наративи сучасних українських композиторів з погляду музикознавчого аналізу, з урахуванням структуралістських і постструктуралістських інтенцій у музиці як постмодерністської налаштованості; дослідити наявні композиційні структури на різних їх рівнях у тісній взаємопов’язаності інтелектуально-герменевтичного прочитання художнього задуму композитора з фізичними параметрами твору. Методологія дослідження зумовлена аналізом сфери висловлення людського мислення та комунікативного процесу, розглядом наративу як певної дискурсивної структури, що оформлюється на основі власного досвіду людини, репрезентується аналітичними механізмами музикознавства, зокрема системним і компаративним підходами, які дають змогу визначити специфіку певних композиційних структур у музиці порівняно з іншими, прослідкувати зміну підходів різних композиторів до систем символізму в музичному мистецтві, комунікації зі слухачем або апеляції до закритості на рівні внутрішніх відчуттів, містичних навіювань тощо. Наукова новизна полягає в розкритті специфіки формування наративів у музиці як процесу, який поєднує в собі апелювання до соціальної складової або внутрішніх відчуттів композитора, його закритості від суспільства, негативному й іронічному ставленні до сучасності, пошуках віртуальних містичних «світів» як знаково-звукового простору. Висновки. Скутість авторитарним мисленням у галузі культури призводить до появи в середовищі композиторів і музикантів прихильників ідеї «мистецтва для мистецтва», захоплення авангардними технологія, ортодоксальних сентенцій любителів «чистої» класики тощо. Очевидно, що нове мислення стосовно музичного мистецтва повинно полягати у відновленні щирої, правдивої творчості й розумінні краси як основи мистецтва, чому має слугувати, зокрема, і музикознавчий аналіз творів з позиції наративних технологій як системи комплексного міждисциплінарного дослідження.