Семантика наготи в модній фотографії кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття

Скорик, Ірина Геннадіївна

DSpace Home
→
Статті
→
Статті
→
View Item

Семантика наготи в модній фотографії кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття

Скорик, Ірина Геннадіївна

URI: http://elib.nakkkim.edu.ua/handle/123456789/4839

Date: 2023

Abstract:

Мета статті – проаналізувати семіотику тіла у візуальній культурі кінця ХХ – початку ХХІ століття на прикладі фешн-фотографії; з’ясувати, як тіло з пасивного екрана для відображення соціально й культурно значущих маркерів перетворилося на активного агента формування модних тенденцій. Методологія дослідження полягає в застосуванні низки підходів для всебічного розкриття смислових нюансів зображення тіла в сучасній модній фотографії. Зокрема, було використано історико-генеалогічний метод для відображення еволюції наративного локусу фешн-фотографії, де спершу акцентували на красі речі, а згодом – ідеалізованого тіла. Структуралістський підхід застосовано для аналізу контекстів модної фотографії. Компаративістський метод використано при зіставленні виражальних акцентів фешн-фотографії ХХ та першої чверті ХХІ століть. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні семіотичних контекстів феномену наготи у фешн-фотографії, що завжди естетизується композиційно, колористично, косметологічно тощо, залежно від культурного середовища та культурної епохи, а тому оголена тілесність є явищем дискурсивним, як і мода загалом. Висновок. Тілесність у модній фотографії ХХ століття виражає невпинну процесуальність постмодерного семіозису – перекодування світу речей у вимір знаків. Тілесність постає екраном для проєктування цих знаків, вічним двигуном рекламного дискурсу, множення візуальних образів, принципом гри, що триває. Знецінення речей у європейській культурі масового споживання другої половини ХХ століття, спричинене їх перевиробництвом, сприяло зміні критичного фокусу моди з одягу, у яке загортається людське тіло, на саме це тіло. Елітарність визначають уже не набором коштовних чи розкішних речей, якими оточує себе людина і які вимагають її фінансових інвестицій. Натомість означником виключності в пізньомодерному західному суспільстві стає здорове, привабливе тіло. Воно потребує грамотної турботи, медикалізації, спортивних тренувань, а отже, крім фінансових, ще й інвестицій часу та знань. Отже, фешн-фотографія кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття засвідчує зміщення фокусу модного дискурсу з естетики речей на естетику стилю життя та самотворення, екраном чого виступає людське тіло.

Description:

The purpose of the article is to analyse the semiotics of the body in visual culture of the late 20th and early 21st centuries using the example of fashion photography; to find out how the body has turned from a passive screen for displaying socially and culturally significant markers into an active agent of shaping fashion trends. The research methodology is based on a combination of different approaches to describing the semantic nuances of the body image in modern fashion photography. In particular, with the help of the historical and genealogical method, the evolution of the narrative focus of fashion photography is shown, since at first attention was paid first of all to the beauty of the thing being sold, then to the idealised body. A structural approach was applied to analyse the multiple contexts of fashion photography, such as the perception of a material thing, its photographic representation and expert review. All of them are components of the fashion discourse. Using the epistemological method, the semantics of the concepts of nakedness (as acquired vulnerability) and nudity (as harmonious integrity) are distinguished. The scientific novelty of the study consists in revealing numerous semiotic contexts of the phenomenon of nudity in fashion photography, which is always aestheticised compositionally, colouristically, and cosmetically depending on the cultural environment and cultural era, and therefore naked physicality is a discursive phenomenon, like fashion in general. Conclusions. Corporeality in fashion photography of the 20th century expresses the incessant processuality of postmodern semiosis – the recoding of the world of things into the dimension of signs. The human body becomes a screen for the projection of these signs, the principle of an ongoing game, the eternal engine of advertising discourse to multiplicate visual images. The devaluation of things in the European culture of mass consumption of the second half of the 20th century, caused by their overproduction, contributed to a change in the critical focus of fashion from the clothes in which the human body is wrapped to the body itself. Elitism is no longer defined as a set of precious or luxurious things that a person desires to own and that require a financial investment. Instead, the signifier of exclusivity in late modern Western society is a healthy and attractive body. It requires competent care, medicalisation, sports training, and, therefore, in addition to financial, also investments of time and knowledge. Thus, the fashion photography of the end of the 20th – the first quarter of the 21st century shows the shift in the focus of the fashion discourse from the aesthetics of things to the aesthetics of lifestyle and self-creation, for which the human body serves as a screen.

Show full item record