Мейнінгенський театр другої половини ХІХ століття: креативність механізмів режисури Людвіга Кронека

Abstract

Мета роботи. Охарактеризувати та висвітлити художньо-творчу діяльність Мейнінгенського театру та професійну майстерність, креативність механізмів режисури Людвіга Кронека. Методологія дослідження полягає у застосуванні мистецтвознавчого методу для комплексного дослідження та розуміння всіх складових природи сценічної творчості та режисерської діяльності мейнінгенського театру відповідного періоду, її художньо-естетичної цінності; структурного методу та системного підходу у сполученні з історичним для ґрунтовного дослідження творчого досвіду театру мейнінгенців та його режисури, аналізу характерних відмінностей художньої діяльності; функціонального методу для аналізу суттєво-практичної складової образно-творчого процесу, прагматичних характеристик театрального ансамблю та режисерських експлікацій німецького театру мейнінгенців другої половини ХІХ століття; аналітичного методу для розгляду сутності прийомів та засобів практичного втілення художнього твору, перетворення його у сценічну дійсність за допомогою спеціальних професійних способів та засобів ідейно-емоційної виразності. Новизна дослідження полягає у комплексному аналізі творчої майстерності Людвіга Кронека, креативності механізмів його театральної режисури та значущості професійного досвіду майстра для сценічного фахового процесу сучасного театру. Висновки. Досвід піар-ходу Л. Кронека – режисера і керівника Мейнінгенського театру другої половини ХІХ століття вражає сьогодення своєю доцільністю у театральному процесі сценічної творчості, а саме: новаціями майстра у вирішенні масових сцен постановок, виконанні рольового матеріалу кожним виконавцем за допомогою всіх засобів та вмінь високого артистизму. Цілісність всіх способів побудови синтетичного художньо-образного сценічного полотна досягалося митцем завдяки комплексних вмінь задумів режисерських рішень – світла, декорацій, мізансцен та виконавству акторського ансамблю. Сучасна театральна режисура як і завжди знаходиться у постійному процесі винаходу новітніх оригінальних рішень створення сценічної форми, образно-асоціативного розкриття драматургічного твору як художньої форми мистецтва театру. І у своїх надбажаннях митці підмосток Мельпомени не повинні забувати плідний досвід попередників, як стояли у витоків фаху режисури як головного творця візуально-видовищного дійства.