Ангелогласся як основа хорового співу східнослов’янської традиції та хорової спадщини К. Пігрова

Abstract

Мета дослідження – виявлення культової (ангелогласної) ґенези мистецтва хорового співу у східнослов’янському культурно-історичному просторі, в тому числі й у діяльності К. Пігрова. Методологія роботи має комплексний характер і базується на поєднанні засад герменевтичного, мистецтвознавчого, історико-типологічного, етимологічного, естетичного та музично-інтонаційного досліджень. Наукова новизна статті визначена її дослідницьким ракурсом, що враховує не тільки унікальність та оригінальність хорової методики К. Пігрова, що є тлом Одеської хорової школи, але й її укоріненість в концепції ангелогласся як основи хорового співу у східнослов’янській культурно-історичній традиції. Висновки. Концепція ангелогласного співу, описана ще в трактаті Діонісія Ареопагіта «Про небесну ієрархію», заклала основи у формуванні релігійно-етичних настанов богослужбово-співацького мистецтва, принципів духовного буття людини, а також подальшого розвитку академічного хорового мистецтва. Диригентсько-хорова діяльність К. Пігрова, його новаторська методика, яка стала базисом Одеської хорової школи, становить не лише суттєву сторінку його творчої біографії, але й узагальнює найважливіші духовно-смислові аспекти вітчизняної хорової культури, сформованої на засадах багатовікової церковно-співацької практики та духовно-етичних настанов ангелогласного співу. Останні позначилися на принципах роботи К. Пігрова над чистотою інтонації, музичним строєм, ансамблем та принциповим униканням форсованої динаміки, що сукупно сприяло формуванню особливої «культури звуку». Залучення до них, їх дослідження дозволяє глибоко осмислити ті процеси в культурі минулого та сучасності, які виявляють через художню творчість глибинні перетворення людської сутності та її духовного буття.