Короткий опис(реферат):
Мета дослідження – виявлення ознак, що відрізняють особливості польської скрипкової школи, яка від часів
К. Ліпінського визначилася у самостійній стильово-творчій позиції в європейському мистецькому розкладі.
Аналіз скрипкового Концерту № 2 Г. Венявського, що втілював відмітні риси виконавського почерку його автора,
уточнює стильовий лик видатного польського музиканта. Методологічною базою роботи виступає інтонаційний
підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, представленої працями Д. Андросової, О. Гиси, О. Маркової, О. Чайки, ін.
науковців, що позначилися в розробці інструментальної музики, скрипкової у тому числі в напрямі стильових
розмежувань виконавських шкіл. Задіяні методи аналізу – компаративно-стильового, музикознавчо-герменевтичного, біографічно-описового, культурологічного міждисциплінарного тощо. . Наукова новизна
дослідження визначається оригінальністю ідеї виходу на стильово-виконавську самостійність польської
скрипкової школи із спиранням на протосимволізм Ф. Шопена, на відчуття національного пафосу гри
К. Ліпінського. Вперше в українському музикознавстві представлений аналіз скрипкового Концерту № 2
Г. Венявського у ракурсі стильового представництва названого автора, що втілював у композиції надбання
музичного протосимволістського смислу в напрямі композиторських відкрить К. Шимановського, у виконавстві
Е. Млинарського і П. Коханьського. Висновки. Польська художньо-музична школа зазначилася у ХІХ столітті
творчістю композиторів і виконавців в одній особі, в числі яких зірками першої величини стали М. Шимановська,
К. Ліпінський, Ф. Шопен. Значущість виконавських досягнень скрипаля-віртуоза Г. Венявського, якого
беззастережно пов’язують з романтизмом, зкорегована в даному аналізі на користь протосимволістського
наповнення. «Надлишкова» віртуозність Г. Венявського, втілена у пасажній «перевантаженості» скрипкового
Концерту № 2, має очевидну наступність щодо вокального бельканто як зберігача церковної традиції калофонії,
що відмежовує від реалістичного мімезису і підносить до символізму надбуттєвого смислу.
Суть розробки, основні результати:
The purpose of the study is to identify the features that distinguish the characteristics of the Polish violin school,
which, since the time of K. Lipinski has established itself in an independent stylistic and creative position in the European
artistic schedule. The analysis of Violin Concerto No. 2 by G. Wieniawski, which embodied the distinctive features of its
author's performing handwriting, clarifies the stylistic face of the outstanding Polish musician. The methodological basis
of the work is the intonation approach of the school of B. Asafiev in Ukraine, represented by the works of D. Androsova,
O. Hysa, O. Markova, O. Chaika, and other scholars who made a difference in the development of instrumental music,
violin, including in the direction of stylistic distinctions of performing schools. The methods of analysis involved are
comparative-stylistic, musicological-hermeneutic, biographical-descriptive, cultural interdisciplinary, and others. The
scientific novelty of the study is determined by the originality of the idea of the stylistic and performance independence
of the Polish violin school based on the proto-symbolism of F. Chopin and the sense of national pathos of K. Lipinski's
playing. For the first time in Ukrainian musicology, an analysis of Violin Concerto No. 2 by G. Veniavskyi is presented
from the perspective of the stylistic representation of the named author, which embodied in the composition the
acquisition of musical proto-symbolism of F. Chopin meaning in the direction of the compositional discoveries of K.
Shymanovskyi, performed by E. Mlynarskyi and P. Kohanskyi. Conclusions. In the 19th century, the Polish artistic and
musical school was noted for the work of composers and performers in one person, among whom M. Szymanowska, K. Lipinski, and F. Chopin became stars of the first magnitude. The significance of the performance achievements of the
virtuoso violinist H. Veniavskyi, who is unconditionally associated with romanticism, is adjusted in this analysis in favour
of proto-symbolist content. The "excessive" virtuosity of H. Veniavskyi, embodied in the passage "overload" of the Violin
Concerto No. 2, has an obvious consequence in relation to vocal bel canto as the custodian of the church tradition of
calophony, which separates from realistic mimesis and elevates a superhuman meaning to symbolism.