Abstract:
Мета статті – виявити особливості формування моделі тілесності «буденне тіло» в системі танцю
постмодерн на основі аналізу теоретико-практичного спадку Мерса Каннінгема. Методологія дослідження.
Застосовано аналітичний метод, методи аналізу та синтезу, типологічний, діалектичний та компаративістський
метод, що посприяли з’ясуванню місця і ролі тілесності в окремих філософських та культурологічних позиціях,
дослідженню проблеми тілесності загалом та моделі «буденне тіло» в концепції представників танцю
постмодерн, розгляду теоретико-практичного спадку М. Каннінгема, осмисленню внутрішнього взаємозв’язку
категорій «тіло» та «тілесність» у сучасному танці й ін. Наукова новизна. Проаналізовано понятійний конструкт
тілесності, сформульований у межах танцю постмодерн; охарактеризовано культурно-історичну модель
тілесності «буденне тіло» та виявлено особливості її репрезентації в практиках танцю постмодерн;
проаналізовано зміни уявлення про тілесність у контексті трансформації соціокультурного простору 50–60-х рр.
ХХ ст. та розглянуто осмислення тілесності в теоретико-практичному дискурсі танцю постмодерн
М. Каннінгема. Висновки. В основі постмодерністської системи закладений принцип випадковості, що
позиціюється як художнє вираження залучення багатьох тіл в простір дії не залежних від них сил. У пошуках
способів звільнення від тілесних канонів, що були сформовані в соціокультурному просторі, Мерс Каннінгем
методологічно використовував випадковість як принцип створення нової танцювальної тілесності, яка
позбавлена цілісного образу і стає потоком. У процесі постійних експериментів, власне уявлення хореографа про
те, що являє собою танець (те, як він відчувається в тілі, і те, який він має вигляд на сцені) еволюціонувало.
Діяльність М. Каннінгема дозволила йому подолати обмеження власного смаку й надати пріоритет «руху заради
руху»: танець більше не передавав історію, емоції або характеристики персонажів. Хореограф повністю
відходить від усталених танцювальних лексиконів, відкриваючи засобами випадкових операцій новаторські
способи організації і репрезентації тіл в просторі і часі. Враховуючи ці та численні додаткові інновації, в історії
танцю постмодерн М. Каннінгем здійснив найбільший вплив на формування моделі тілесності «буденне тіло».
Description:
The purpose of the article is to reveal the peculiarities of the formation of the "ordinary body" model of physicality
in the postmodern dance system based on the analysis of the theoretical and practical legacy of Merce Cunningham.
Research methodology. The analytical method, the methods of analysis and synthesis, the typological, dialectical and
comparativist method were applied, which contributed to the clarification of the place and role of physicality in certain
philosophical and cultural positions, to the study of the problem of physicality in general and the "everyday body" model
in the concept of representatives of postmodern dance, consideration of theoretical – the practical legacy of
M. Cunningham, the understanding of the internal relationship between the categories "body" and "physicality" in modern
dance. Scientific novelty. The conceptual construct of corporeality, formulated within the framework of postmodern
dance, is analysed; the cultural-historical model of physicality "everyday body" was characterised and the features of its
representation in postmodern dance practices were revealed; changes in the perception of physicality in the context of the
transformation of the sociocultural space of the 50s and 60s of the 20th century are analysed. The understanding of
corporeality in the theoretical and practical discourse of postmodern dance by M. Cunningham is considered.
Conclusions. At the core of the postmodern system is the principle of randomness, which is positioned as an artistic expression of the involvement of many bodies in the space of action of forces independent of them. In search of ways to
free oneself from bodily canons that were formed in the sociocultural space, Merce Cunningham methodologically used
randomness as the principle of creating a new dance corporeality, which lacks a coherent image and becomes a flow. In
the process of constant experiments, the choreographer's own idea of what dance is (how it feels in the body and how it
looks on stage) evolved. M. Cunningham's activities allowed him to overcome the limitations of his own taste and give
priority to "movement for the sake of movement" – the dance no longer conveyed the story, emotions or characteristics
of the characters. The choreographer completely departs from established dance lexicons, discovering innovative ways
of organising and representing bodies in space and time by means of random operations. Taking into account these and
numerous additional innovations, in the history of postmodern dance, M. Cunningham exerted the greatest influence on
the formation of the "everyday body" model of physicality.