Abstract:
Мета статті – виявити особливості театральної інтерактивності як моделі комунікації в сучасній культурі
та розглянути інтерактивний театр як засіб соціальної трансформації. Методологія дослідження. Застосовано
термінологічний метод, типологічний метод, метод функціонального аналізу, метод синтезу, а також метод
систематизації та узагальнення (для розгляду та наукового обґрунтування концепції театральної інтерактивності,
виявлення характерних особливостей інтерактивного театру як феномену сучасного культурного простору та ін.).
Наукова новизна. Досліджено театральну інтерактивність як модель комунікації в сучасній культурі;
проаналізовано моделі інтерактивності М. Л. Раян, МакІвера Лопеса, С. Діксона та ін. в контексті взаємодії між
учасником і постановкою; розглянуто театральну методологію А. Боала «Театр пригнічених» (глядач – активний
учасник вистави); на основі аналізу сучасних європейських постановок інтерактивного театру виявлено основні
критерії підходу їх створення. Висновки. Інтерактивний театр – це форма театральної дії, що передбачає активну
участь глядача, який перестає бути лише глядачем, перетворюючись на повноправного учасника спільного
творчого процесу. Театральна інтерактивність передбачає виведення глядача із зони комфорту, з позиції
«спостерігача» та переведення його у сферу живого спілкування і сприйняття. Водночас це не завжди є
синонімом розширення можливостей або задоволення, а бажання надати глядачеві певну свободу в окремих
випадках стримують маніпулятивні виступи. Як альтернативний простір спілкування, місце, де люди слухають
один одного, виражають власні думки, інтерактивний театр є засобом соціальної трансформації. Він встановлює
безпосередній контакт зі своїм глядачем, який не лише сприймає і оцінює постановки, а завдяки живому діалогу
стає партнером у сценічній дії. Театральна інтерактивність передбачає дотримання таких критеріїв: мислення за
межами місця проведення постановки, обґрунтування стосунків глядачів та акторів, відхід від демонстрації
глядача, максимальне спрощення та послідовність. Окремі практики інтерактивного театру дозволяють
учасникам дистанціюватися від соціальних ролей і привнести в цей досвід свої власні цінності.
Description:
The purpose of the article is to reveal the peculiarities of theatrical interactivity as a model of communication in
modern culture and to consider interactive theatre as a means of social transformation. Research methodology. The
terminological method, the typological method, the method of functional analysis, the method of synthesis, as well as the
method of systematisation and generalisation are applied (for consideration and scientific substantiation of the concept of
theatrical interactivity, identification of the characteristic features of interactive theatre as a phenomenon of modern
cultural space). Scientific novelty. Theatrical interactivity as a model of communication in modern culture has been
studied; analysed models of interactivity by M. L. Ryan, McIver Lopez, S. Dixon and others in the context of the
interaction between the participant and the production; the theatre methodology of A. Boal "Theatre of the Oppressed" is
considered (the audience is an active participant in the performance). Based on the analysis of modern European
productions of interactive theatre, the main criteria of the approach to their creation are identified. Conclusions.
Interactive theatre is a form of theatrical action that involves the active participation of the viewer, who ceases to be just
a spectator, turning into a full participant in the joint creative process. Theatrical interactivity involves taking the viewer
out of the comfort zone, from the position of an "observer" and bringing them into the sphere of live communication and
perception. At the same time, this is not always synonymous with empowerment or satisfaction, and the desire to give the
viewer some freedom is in some cases restrained by manipulative performances. As an alternative communication space, a place where people listen to each other, express their own thoughts – interactive theatre is a means of social
transformation. They establish direct contact with their audience, who not only perceives and evaluates the productions,
but thanks to the live dialogue becomes a partner in the stage action. Theatrical interactivity involves the observance of
the following criteria: thinking outside the place of the performance, substantiating the relationship between the audience
and the actors, moving away from the demonstration of the audience, maximum simplification and consistency. Individual
practices of interactive theatre allow participants to distance themselves from social roles and bring their own values to
this experience.