Abstract:
Мета роботи. У дослідженні виявлено специфічні риси серенати як музично-драматичного твору «з
нагоди» та прослідковано її історичний шлях. Методологія ґрунтується на поєднанні історико-культурного
підходу та аналітичного методу, що дозволив показати жанр серенати в його історичній динаміці, з‘ясувати
особливості лібрето та музики. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше було охарактеризовано
серенату як музично-драматичний твір «з нагоди», що побутував в європейському культурному просторі з
середини XVII до кінця XVIII століття, у жанрових категоріях та висвітлено основні віхи її історичного шляху.
Висновки. Історія серенати розпочинається у середині XVII століття та завершується на межі XVIII–ХІХ
століть. До цього жанру зверталися провідні композитори доби бароко (Дж. Б. Бонончіні, А. Вівальді,
А. Скарлатті, А. Страделла та ін.) та класицизму (К. В. Глюк, Й. Гайдн, В. А. Моцарт та ін.). У манускриптах
музично-театральні твори «з нагоди» XVII–XVIIІ століть мали різні назви, однак найбільш семантично
навантаженою є серената. Серената має багато спільних рис з кантатою й оперою, однак її специфіка дозволяє
розглядати серенату як окремий жанр. Жанротворчими рисами серенати є написання «з нагоди»; алегоричне
лібрето як інструмент прославлення замовника; фінальний речитатив або окремо виписана частина («licenza»),
в яких міститься прославлення адресата; виконання в приватному «закритому» просторі; сюжетність, але без
розвиненої драматичної дії; використання декорацій та костюмів; розширена, на відміну від кантати, структура
та виконавський склад.
Description:
The purpose of the research. The study reveals the specific features of the serenata as a musical-dramatic work
―on occasion‖ and its historical path. The methodology is based on a combination of a historical-cultural approach and
an analytical method, which made it possible to show the serenata genre in its historical dynamics and to clarify the
features of the libretto and music. The scientific novelty of the work lies in the fact that for the first time the serenata
was characterised as a musical-dramatic work ―on occasion‖, which existed in the European cultural space from the
middle of the 17th to the end of the 18th century, in genre categories and the main milestones of its historical path were
highlighted. Conclusions. The history of serenata begins in the middle of the 17th century and ends at the turn of the
18th
– 19th centuries. Leading composers of the Baroque era (G. B. Bononcini, A. Vivaldi, A. Scarlatti, A. Stradella)
and classicism (K. W. Gluck, J. Haydn, W. A. Mozart, and others) turned to this genre. In manuscripts, musical-theatrical works ―on occasion‖ of the 17th–18th centuries had different names, but the most semantically loaded is the
serenata. Serenata has many similarities with cantata and opera, but its specificity allows us to consider serenata as a
separate genre. The genre-creative features of the serenata are writing ―on occasion‖; allegorical libretto as a tool for
glorifying the customer; the final recitative or a separately written part (―licenza‖), which contains the glorification of
the addressee; performance in a private ―closed‖ space; plot, but without developed dramatic action; use of scenery and
costumes; expanded, in contrast to the cantata, structure and performing composition.