Специфіка європейської театральної режисури фламандської хвилі: метафоричні образи Люка Персеваля

Abstract

Мета статті – виявити особливості творчої діяльності одного з провідних представників театральної режисури «фламандської хвилі» Люка Персеваля. Методологія дослідження. Застосовано аналітичний метод, метод типологічного, мистецтвознавчого, жанрово-стильового та образно-стилістичного аналізу, завдяки яким виявлено і структуровано авторські підходи та методологію режисури Л. Персеваля, а також метод теоретичного узагальнення. Наукова новизна. Досліджено творчу діяльність одного з провідних режисерів європейського театру кінця ХХ – перших двох десятиліть ХХІ ст. Л. Персеваля; проаналізовано естетику театральної режисури Л. Персеваля крізь призму концепції постдраматичного театру; розглянуто метафоричні образи та їх місце в візуальному тексті вистави на прикладі постановок «Отелло» В. Шекспіра та «Чорно-жовто-червона трилогія: мандрівка в європейське серце пітьми» (альтернативна назва «Сум Бельгії») С. Хіна. Висновки. Театральна режисура Л. Персеваля, художнє мислення якого формувалося в атмосфері фламандської театральної культури і відображає всі її особливості, характеризується активними пошуками вишуканих символічних форм втілення вищої єдності всього живого. Режисер осмислює сучасність крізь призму минулого, здійснює спробу висвітлити глибокі суперечності сучасного соціокультурного простору в процесі створення системи творчих відображень, складної гри естетики сучасного постдраматичного театру та узагальнення різноманітних культурних нашарувань і актуальних для людині ХХІ ст. тем у містких метафорах. Л. Персеваль осмислює проблематику місця і часу, природи, життя, свободи, незалежності, складнощі життя і природних розбіжностей, явища і трагедії, що вражають людину. Власне ставлення, внутрішні переживання та глибинні почуття режисер виражає за допомогою метафоричних символів, що складають сутність його творчої манери. Особливістю режисерської лексики Л. Персеваля є пошуки метафоричних способів сценічного вираження складного психологічного змісту постановок, у процесі дослідження головних суперечностей людської особистості, що посилюють пластику оновленого мінімалістичного сценічного простору вистави.