Мініатюрний портрет як елемент культурної спадщини в музейних колекціях

Abstract

Метою статті є огляд портретних мініатюр в колекціях музеїв як витонченого мистецтва ХVІ – ХІХ ст., що тісно пов’язане з історією монархів та аристократії, а також відображає естетичні вподобання замовників портретних мініатюр, мистецькі тенденції в окреслений період та науково-технологічні можливості виготовлення мініатюр. Методологія дослідження полягає у застосуванні низки підходів. Метод аналізу джерел застосовували для аналітичного осмислення літератури за темою статті. При вивченні фактологічного матеріалу у нагоді став міждисциплінарний аналіз, зокрема біографічний та культурологічний методи дослідження. Історичний підхід та теоретичне узагальнення дозволило сформулювати висновки та виокремити перспективи подальших розробок теми. Наукова новизна полягає у погляді на портретну мініатюру в музейних колекціях як на складову культурної спадщини та важливий візуальний документ історії культури Європи ХVІ–ХІХ ст. Висновки. Як окремий вид мистецтва, портретна мініатюра в країнах Європи, насамперед Англії, почала оформлюватися у ХVІ ст., досягнувши свого апогею у ХVІІІ ст. та, не витримавши конкуренції із фотографією, стала частиною історико-культурної спадщини. На початку ХІХ ст. спостерігаємо популярність портретної мініатюри в Америці, де цей вид мистецтва став доволі прибутковим бізнесом. Першопочатково портретні мініатюри ставали частинами колекцій власне самих замовників. Подальші покоління колекціонерів формували більш обширні зібрання творів мистецтва, серед яких портретні мініатюри слугували частиною великого мистецького комплексу. До таких колекцій належить зібрання Розалінди та Артура Гілбертів Музею Вікторії й Альберта у Лондоні, колекція портретних мініатюр Вінницького обласного художнього музею, яка є важливою й з погляду зв’язків історії культури України із загальноєвропейським контекстом.