Романтизований художній образ Есмеральди в європейському живописі ХІХ століття

Abstract

Мета статті – проаналізувати романтизований художній образ Есмеральди в творах художників XIX ст. – одного з ключових персонажів роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» (1831) як типового зразка французької літератури періоду Романтизму. Даному твору притаманна гротескність, гіперболізація, наявність конфлікту, тяжіння до драматичних моментів при побудові сюжету, що й втілено в постаті Есмеральди – волелюбної та харизматичної ромської дівчини-танцівниці. Вона як символ двох основоположних векторів суспільного розвитку, що полягав у боротьбі добра і зла, захоплювала собою уяву художників ХІХ ст., спонукала їх до творчого саморозвитку й передачі переживань образотворчими засобами в романтичному та реалістичному ключі. Для цього було використано такі методи дослідження: історичний метод, що дозволив здійснити дослідження відповідно до епохи написання роману й художніх творів; порівняльний метод для зіставлення художніх творів, об’єднаних спільною сюжетною лінією; мистецтвознавчий аналіз для встановлення ряду стилістично-композиційних особливостей кожної роботи; метод узагальнення для підведення дослідницьких підсумків. Наукова новизна полягає в тому, що вперше класифіковано ряд творів живопису ХІХ ст., на яких зображено героїню «Собору Паризької Богоматері» – Есмеральду. Критерієм такого відбору слугувала образотворча поетизація образу Есмеральди. Висновки: аналіз художніх творів Адольфа Вільяма Бугро, Вільяма Гейла, Ежені Генрі, Фрідріха Крауса, Йозефа ван Леріуса, Ліонеля Руайє, Карла Штейбена доводить увагу цих та інших митців до постаті Есмеральди з роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері». У проаналізованих полотнах в образі Есмеральди сконцентровано ключові риси романтичного світобачення: культ почуттів, увага до внутрішніх переживань особистості, захоплення демонічними жіночими образами та ін. Живописні інтерпретації образу Есмеральди митцями-романтиками дозволяють глибше зрозуміти сюжетні тенденції, притаманні періоду Романтизму, а надалі – зображати зовнішню та внутрішню жіночу красу в тенденціях Реалізму.