Осмислення «суворого стилю» в процесі формування українського неофіційного мистецтва

Abstract

Мета роботи полягає у переосмисленні «суворого стилю» за рамками наративу «радянське мистецтво» та виявленні тих його характеристик, котрі дозволили окремим мистцям України, Естонії, Латвії, Вірменії повернутись до національної художньої традиції та віднайти власну творчу мову, що не співпадала з цінностями тоталітарної системи. Методи дослідження ґрунтуються на фундаментальних принципах мистецтвознавчого аналізу із залученням міждисциплінарних зв’язків (філософії, історії) для виявлення новаторських рис «суворого стилю» як першого вагомого кроку для виникнення мистецтва «незгідних». Порівняльна метода використовується під час з’ясування відмінностей регіональних проявів «суворого стилю» на ґрунті національних художніх традицій України, Естонії, Латвії, Вірменії. Застосовується системно-аналітичний метод з метою висвітлення впливу хрущовської відлиги на формування нових світоглядних цінностей у творчої молоді повоєнного періоду 1946–1955-х років. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні сюжетних, пластичних, композиційних характеристик «суворого стилю», що стали приводом для окремих вітчизняних мистців відшуковувати національні мистецькі традиції та інтерпретувати їх, застосовуючи власний досвід та художньо-образну мову. Висновки. Осмислюючи значення «суворого стилю», слід констатувати його важливість для початків відродження художніх традицій України, що незабаром спричинило появу «неофіційного» мистецтва. Якщо його зачинателі, російські художники, прагнули передати подвиг праці радянської людини, то наші окремі митці отримали змогу продемонструвати важкі долі та трагедії власного народу (І.-В. Задорожний), до того ж, застосовуючи у своїй художній мові прийоми та образність мистців авангардистів. Вітчизняний мистецький досвід 20-х – початку 30-х років спонукав їх відроджувати та переосмислювати власну спадщину. Сюжети, прийоми передачі, композиційні особливості були подібними серед представників «суворого стилю», але своєрідне художнє мислення, засноване на світогляді свого народу, окремих вітчизняних художників, як і колег з Естонії, Латвії, Вірменії, змусило трактувати по іншому дійсність своїх земляків.