Abstract:
Мета статті – проаналізувати процеси поширення ідей ритмопластичного виховання Е. Жак-Далькроза у
практиці танцювальних студій в Радянській Україні як прояв естетики модерну. Методологія дослідження
базується на принципі історизму, методах аналізу, порівняння, дедукції, мистецтвознавчому аналізі. Наукова
новизна статті полягає в оновленні методології сприйняття системи ритмопластичного виховання Е. Жак-Далькроза не як вузькофахової, а загальнокультурної, що дозволяє говорити про ритм у творчості хореографів як
концепт українського модерну; у введенні в науковий обіг матеріалів, що уточнюють та доповнюють панораму
поширення системи Е. Жак-Далькроза в Радянській Україні. Висновки. Ритмопластична теорія Е. Жак-Далькроза у процесі кристалізації не залишилась вузько-спеціалізованою, що орієнтована лише на виховання
ритмічного відчуття музики через рух, а поширилася у різних мистецьких сферах, дозволяючи використовувати
принцип тілесних ритмів для розуміння змін темпоритму життя в ситуації глобальних цивілізаційних змін
(індустріалізація, урбанізація та ін.). Попри парадоксальність концепції ритмопластичного виховання Е. Жак-Далькроза (поєднання підкорення внутрішнім закономірностям ритмічної структури музичного твору із вільним
тілесно-пластичним вираженням, що не унормоване жодною хореографічною системою), вона стала популярною
як серед професійних танцівників та хореографів, так і захопила сотні аматорів. Ритм став своєрідним художнім
концептом українського модерну, проявився у творчості ряду танцювальних студій Б. Ніжинської,
А. Пашковської, Е. Вульф, Шапошникової-Вехович та ін.), що використовували систему Е. Жак-Далькроза як
спосіб оновлення традиційної хореографічної лексики, розширення можливостей танцювального мистецтва у
новій суспільно-політичній та художньо-естетичній ситуації. Попри позитивне сприйняття та творче
опрацювання системи Е. Жак-Далькроза у ряді мистецьких осередків, зокрема, й хореографічних студіях, в
середині 1920-х рр. в УРСР, в ситуації поступового згортання студійного руху та посиленого переорієнтування
культурної політики з розмаїття творчих проявів на моновекторність, спостерігаємо різку критику
далькрозівських принципів.
Description:
The purpose of the article is to analyse the processes of spreading the ideas of E. Jacques-Dalcroze's rhythm plastic
education in the practice of dance studios in Soviet Ukraine as a manifestation of modern aesthetics. The research
methodology is based on the principle of historicism, methods of analysis, comparison, deduction, art studies analysis.
The scientific novelty of the article consists in updating the methodology of perceiving the rhythm plastic education
system of E. Jacques-Dalcroze not as narrowly specialised, but as a general culture, which allows us to talk about rhythm in the work of choreographers as a concept of Ukrainian modernism; in the introduction into scientific circulation of
materials clarifying and supplementing the panorama of the spread of the E. Jacques-Dalcroze system in Soviet Ukraine.
Conclusions. In the process of crystallisation, the rhythm plastic theory of E. Jacques-Dalcroze did not remain narrowly
specialised, focused only on the education of the rhythmic sense of music through movement, but spread in various artistic
spheres, allowing the use of the principle of bodily rhythms to understand changes in the tempo of life in a process of
global civilisational changes (industrialisation, urbanisation, among others). Despite the paradoxical nature of the concept
of rhythm plastic education by E. Jacques-Dalcroze (combining obedience to the internal laws of the rhythmic structure
of a musical piece with a free physical and plastic expression that is not regulated by any choreographic system), it became
popular both among professional dancers and choreographers and captivated hundreds of amateurs. Rhythm became a
unique artistic concept of Ukrainian modernism, manifested in the work of several dance studios of B. Nizhynska,
A. Pashkovska, E. Wulf, Shaposhnykova-Vekhovych, and others), which used the system of E. Jacques-Dalcroze as a
way of updating the traditional choreographic vocabulary, expanding possibilities of dance art in the new socio-political
and artistic-aesthetic situation. Despite the positive perception and creative elaboration of the system of E. Jacques Dalcroze in several artistic centres, in particular, choreographic studios, in the mid-1920s in the Ukrainian SSR, in the
situation of the gradual collapse of the studio movement and the intensified reorientation of cultural policy from the
diversity of creative manifestations to monovectorism, we observe a sharp criticism of Dalcroze's principles.