Українські паралелі до ягеллонства і сарматизму в бутті Європи ХVIII-ХIХ століть

Abstract

Мета роботи проаналізувати українські паралелі до ягеллонства і сарматизму у бутті Європи ХVIII-ХIХ століть, зокрема у музичній сфері. Методологія дослідження передбачає поєднання історико-культурного, компаративного та емпірико-аналітичного методів дослідження, для виявлення ягеллонства і сарматизму в мистецькому обсязі України і Польщі у ХІХ-ХХ століттях. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в польському та українському музикознавстві узагальнено історичні відомості щодо ягеллонського принципу релігійно-державного регулювання слов’янської співдружності під кутом зору українського позитиву у підйомі українського православ’я і наднаціонального резонансу реформи Петра Могили. Висновки. Ягеллонство – це доба вольностей козацтва, які освятили високою освіченістю і співочою енергією козацьку добу. «Для польської традиції ягеллонство – це пора, коли столицею був Краків, а не Варшава, який за етнічно-культурними перевагами був і залишається зберігачем старокатолицьких традицій, що походять від часів нероздільної християнської церкви і в усвідомленні спорідненості із східнослов’янським світом. Саме ягеллонство в Польщі сприяло вибудові Запорозької Січі, яка стала суттєвою опорою захисту від воєнної експансії і Кримського ханства (з XIII ст.) й Османської Туреччини. Крим – остання із грецьких колоній, батьківщина східнослов’янського християнства, місце діяльності «православних братів», вигнаних англосаксами з окатоличеної Британії (ХІ ст.) , перетворився у ХІІІ–XIV ст. на оплот ісламу» [1, 5]. Польський сарматизм у романтичну добу охоплює своїм впливом козацтво, які масово подалися в чумаки які здійснювали торгівельно-воєнні та політичні операції, і за подобою до польсько-шляхетських кіл, вважали образливими пропозиції займатися землеробством, що не співпадає зі статусом старшини у XVII столітті.