Четверта з «Бразильських бахіан» Е. Вілли-Лобоса в контексті поліфонізму ХХ сторіччя

Abstract

Мета роботи виявлення особливостей поліфонічного мислення Е. Вілли-Лобоса за угрунтуванням його у старовинній поліфонії, показовій для мислення ХХ століття, що своєрідно представлене в його 4-ій Бразильській бахіані для фортепіано. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід, як він зазначився у роботах послідовників Б. Асаф’єва в Україні (див.публікації Д. Андросової, О.Маркової, О. Муравської, А. Соколової, ін.), а також з опорою на розробки фортепіанного виконавства одеської школи (праці Л. Шевченко, Т. Левицької, інших науковців). Наукова новизна зумовлена оригінальністю підходу до фортепіанної специфіки бразильського майстра, що явно відображала традиції піанізму французької школи, дотичні до чембальної техніки Й.С. Баха, з ім’ям якого зв’язана назва творів. Висновки. Бахіанство Вілли-Лобоса органічно пов’язане з традиціями ранньобарокової інструменталістики, яка у першій половині XVIII сторіччя, тобто в добу Й.С. Баха, була явно базовою у європейському музичному обсягу. Традиції Бразилії, у професійній сфері пов’язані з мистецтвом романських країн, що виростають із культури європейського Ренесансу, вокальний спів і клавірна гра, споріднена з культурою струнних щипкових інструментів, була базисом інструментального мистецтва. Окрім форм імітаційної поліфонії, в Бахіанах фігурують більш ранні виявлення контрастної поліфонії канцонно-кантового призначення, що живили інструменталізм ансамблевої сонатності і які концентрується у вигляді сонати-концерту ранньобарокових типологій в Четвертій бахіані. І остання безпосередньо дотична до сакральної танцювальності, що фігурує в багатьох Бахіанах і має основу у старохристиянській церковності, органічній за значущістю Старокатолицтва у Бразилії.