Короткий опис(реферат):
Мета роботи – виділити саме бідермаєрівські складові творчого методу Шумана в руслі піаністичних
спрямувань підготовки Ф. Віка, К. Вік-Шуман із обґрунтуванням смислової спрямованості творів Шумана,
невіддільних від естетики бідермаєра, у свою чергу, пов’язаної з естетичними показниками романтизму.
Методологічна основа – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, компаративно-герменевтичні
пролонгації інтонаційності в працях Д. Андросової, Т. Вєркіної, О. Козаренка, І. Котляревського, І. Ляшенка, Лю
Бінцяна, О. Маркової, О. Муравської, О. Рижової, О. Соколової, ін., із застосуванням науково-дослідницьких
методів: мистецтвознавчо-аналітичного, описово-історичного, культурно-регіоністичного, герменевтичного, ін.
Наукова новизна. Вперше в Україні акцентується бідермаєрівська сторона композиторського мислення
Р. Шумана у зв’язку із його крупними циклічними творами, в яких мініатюризм складових не знімав романтичної
масштабності мислення, однак у бідермаєрівському ракурсі виявляється уникнення авторського стильового
егоцентризму вираження. Висновки. Два взяті для аналізу цикли Р. Шумана складають типовий вихід
фортепіанного мініатюризму композитора, що витікає з ідеї «Ораторії для фортепіано», а саме з його
«Карнавалу», в якому контрасти темпово-жанрових зіставлень, що так виділилися в романтичній театральності,
тут постають в позитиві бідермаєрівського наслідування сонат-сюїт рококо, об’єднаних ласкавістю спілкування
в останніх, а тут артистичною вдачею суб’єкту дії. Фортепіанне втілення тяжіє до «діамантовості» звучань
«легкого» піанізму (Шуман неодноразово виділяв бідермаєрівську «ноктюрновість» у грі Шопена, минаючи
оркестральні відкриття Ф. Ліста), тобто до бідермаєрівської складової тяжіла стильова позиція автора
«Карнавалу», тоді як містеріально-театральні внески засвідчують наближення до романтичної палітри.
Суть розробки, основні результати:
The purpose of this work is to highlight the Biedermeier components of Schumann's creative method in line with
the pianistic directions of training of F. Wik, K. Wik-Schuman with the justification of the semantic direction of
Schumann's works, which are inseparable from Biedermeier aesthetics, in turn, connected with the aesthetic indicators of
romanticism. The methodological basis is the intonation approach of the school of B. Asafyev in Ukraine, comparative
and hermeneutic prolongations of intonation in the works of D. Androsova, T. Verkina, O. Kozarenko, I. Kotlyarevskyi,
I. Lyashenko, Liu Binjsan, O. Markova, O. Muravska, O. Ryzhova, O. Sokolova, with the use of scientific research
methods: art history-analytical, descriptive-historical, cultural-regionalist, hermeneutic. Scientific novelty. For the first
time in Ukraine, the Biedermeier side of R. Schuman's compositional thinking is emphasised in connection with his large
cyclic works, in which the miniaturism of the components did not remove the romantic scale of thinking, but in the
Biedermeier perspective, the avoidance of the author's stylistic egocentrism of expression. Conclusions. The two cycles
of R. Schumann taken for analysis constitute a typical output of the composer's piano miniaturism, which stems from the
idea of the “Oratorio for piano”, namely from his “Carnival”, in which the contrasts of tempo-genre juxtapositions, so
prominent in romantic theatricality, appear here in the positive of Biedermeier imitation of Rococo sonata-suites, united by the kindness of communication in the latter, and here by the artistic disposition of the subject of the action. The piano
version gravitates towards the “diamond” sounds of “light” pianism (Schumann repeatedly singled out Biedermeier in
Chopin's playing, bypassing F. Liszt's orchestral discoveries), i.e. the Biedermeier component of the stylistic position of
the author of “Carnival”, while the mysterious-theatrical contributions testify to an approach to the romantic palette.