«Симфонічні етюди» та «Крейслеріана» Р. Шумана в представництві бідермаєрівської і романтичної циклізації фортепіанних мініатюр

Abstract

Мета роботи – виділити саме бідермаєрівські складові творчого методу Шумана в руслі піаністичних спрямувань підготовки Ф. Віка, К. Вік-Шуман із обґрунтуванням смислової спрямованості творів Шумана, невіддільних від естетики бідермаєра, у свою чергу, пов’язаної з естетичними показниками романтизму. Методологічна основа – інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, компаративно-герменевтичні пролонгації інтонаційності в працях Д. Андросової, Т. Вєркіної, О. Козаренка, І. Котляревського, І. Ляшенка, Лю Бінцяна, О. Маркової, О. Муравської, О. Рижової, О. Соколової, ін., із застосуванням науково-дослідницьких методів: мистецтвознавчо-аналітичного, описово-історичного, культурно-регіоністичного, герменевтичного, ін. Наукова новизна. Вперше в Україні акцентується бідермаєрівська сторона композиторського мислення Р. Шумана у зв’язку із його крупними циклічними творами, в яких мініатюризм складових не знімав романтичної масштабності мислення, однак у бідермаєрівському ракурсі виявляється уникнення авторського стильового егоцентризму вираження. Висновки. Два взяті для аналізу цикли Р. Шумана складають типовий вихід фортепіанного мініатюризму композитора, що витікає з ідеї «Ораторії для фортепіано», а саме з його «Карнавалу», в якому контрасти темпово-жанрових зіставлень, що так виділилися в романтичній театральності, тут постають в позитиві бідермаєрівського наслідування сонат-сюїт рококо, об’єднаних ласкавістю спілкування в останніх, а тут артистичною вдачею суб’єкту дії. Фортепіанне втілення тяжіє до «діамантовості» звучань «легкого» піанізму (Шуман неодноразово виділяв бідермаєрівську «ноктюрновість» у грі Шопена, минаючи оркестральні відкриття Ф. Ліста), тобто до бідермаєрівської складової тяжіла стильова позиція автора «Карнавалу», тоді як містеріально-театральні внески засвідчують наближення до романтичної палітри.