Шопена в контексті бідермаєрівських настанов виконавської творчості їх автора

Abstract

Метою роботи стало вилучення бідермаєрівських рис Ф. Шопена в його «найкрупніших» творах – Сонатах, з яких Перша представляє повністю шопенівський «варшавський бідермаєр», в якому не малість форм, а певні смислові повороти у вираженні вказують на належність до названого напряму, і останні відзначають риси знаменитих Другої і Третьої сонат Шопена. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід прийняття генетичної єдності музичного і мовленнєвого начал у розвиток концепцій Б. Асаф’єва і Б. Яворського у працях Д. Андросової, О. Маркової, І. Подобас, Л. Степанової, Л. Шевченко, з акцентуванням герменевтичного ракурсу такого підходу. Також виділені методи – біографічно-описовий, з підкресленням інтелектуально-біографічного його аспекту, аналітично-структурний як зосереджений на музикознавчій специфіці подання композицій, міжвидового стильового компаративу Наукова новизна роботи охоплює характеристики вираження у Сонатах Шопена, що виходять з єства бідермаєрівського світовідчуття, зокрема то відмічене ще О. Козаренком підкреслення прямого цитування іншоавторського тексту, співвідносне із духовною практикою спирання на канонічні настанови з відстороненням від егоцентрично висуваного авторства. Це найбільш точно показане у Першій сонаті, але має місце також у Другій і Третій, що за Д. Кемпером, утворюють певний цикл бахіанством зв’язаний з Першою Сонатою. Висновки. Бідермаєрівський підхід проявляється, як в малих, так і в крупних формах у вигляді підкресленого прямого цитування із іншоавторських текстів, які відмічені канонічністю естетично-етичного значення і сполучені із духовними текстами через уникнення театральної процесуальності композиції. Кожна із Сонат Шопена, попри прямої цитати з Інвенції Й.С. Баха в Першій, містить «бахіанізми» як тематично-композиційне втілення задля демонстрації вірності прийнятому високому ідеалу. Кожний з фіналів Сонат (особливо чітко – у Другій) подає дещо образно-смислово самостійне по відношенню до попередніх частин, вибудовуючи «безкадансійне» завершення як «крок у Нескінченість».