Інваріанти організаційно-економічної бізнес- моделі оперної сцени: історичний дискурс

Abstract

Мета роботи – проаналізувати та систематизувати різні організаційно-економічні бізнес-моделі оперного виробництва в Італії XVII століття як мистецької форми і бізнесу в історичному контексті. Методологія дослідження. Для досягнення поставленої мети було застосовано такі наукові підходи: історичний для розуміння контексту та еволюції оперних бізнес-моделей; компаративний – виявлення спільного та відмінного між ними; соціально-економічного аналізу – для оцінки фінансових аспектів, включаючи витрати на постановки; кейс-стаді – для вивчення бізнес-моделі конкретних оперних театрів та постановок з метою аргументації загальних тенденцій та виявлення інваріантів. Наукова новизна. У роботі вперше здійснено ґрунтовний аналіз та систематизацію різних організаційно-економічних бізнес-моделей оперного виробництва в Італії XVII століття, що дозволяє краще розуміти, як різні економічні та соціальні контексти впливали на розвиток опери як мистецтва і бізнесу. Висновки. Виходячи із запропонованого авторами аналізу зібраних та систематизованих фактів з історії італійської оперної сцени XVII століття, сформульовано основні принципи та особливості трьох провідних організаційно-економічних бізнес-моделей оперного виробництва даного часопростору. Римська бізнес-модель була заснована на патронаті, де дуже дорогі постановки фінансувалися меценатами і були безкоштовними для глядачів, що підкреслювало культурний, соціальний і політичний престиж покровителів. Венеціанська бізнес- модель була підприємницькою, де основну роль відігравав імпресаріо як організатор заходів. Хоча цей підхід і був ринковим, проте він також потребував підтримки меценатів та досить ризикованих інвестицій для фінансування оперної компанії. Бізнес-модель Реджо-Емілії являє собою змішаний підхід, де важливу роль відігравав впливовий патрон, який забезпечував фінансову підтримку та покривав можливі збитки.