Культура танцю в екранно-сценічному дискурсі

Abstract

Метою статті є здійснення комплексного аналізу та визначення специфіки режисерських засобів адаптації хореографічного мистецтва в екранній площині. Методологія дослідження. В розробці теми було задіяно міждисциплінарний підхід, базований на застосуванні таких загальнонаукових методів, як: система теоретичних методів – індукції, дедукції, комплексного мистецтвознавчого аналізу, синтезу. Це уможливило опрацювання фактологічного матеріалу постановок хореографічних номерів на сцені та екрані. Методологію узагальнення та систематизації було використано з метою аргументації оригінальності екранної режисури в презентації хореографічного мистецтва. Використання аналітичного й системного методів, було дієвим і корисним для дослідження мистецтвознавчого аспекту означеної проблематики. Наукову новизну статті складає окреслення дослідником векторів взаємовпливу та взаємозбагачення хореографічного й аудіовізуального мистецтв у модернізації зображально-виражальних засобів режисерської майстерності в екранній та сценічній площині; у виявленні особливостей режисерської діяльності в презентації хореографічних творів в екранних постановках, що вперше постало предметом спеціального дослідження; у виявленні творчих домінант продукування екранних творів, в яких адаптовано хореографічний досвід. Висновки. Обґрунтовано, що екранна режисура не лише популяризує, а й за допомогою аудіовізуальних засобів розкриває нові можливості показу творів хореографічного мистецтва (зокрема, народного танцю), творчості хореографів, балетмейстерів, хореографічних колективів, окремих виконавців.