Традиційна етнокультура як маркер ідентичності та ціннісних орієнтирів в умовах кризового стану суспільства

Abstract

Мета статті – розглянути традиційну етнокультуру, що витупає маркером національної ідентичності в умовах кризового стану суспільств. Методологія дослідження ґрунтується на системному та ціннісному підходах, а також на застосуванні аналітичного методу, синтетичного, культурологічного, що дало змогу комплексно розглянути означену проблематику й отримати відповідні результати дослідження. Наукова новизна полягає в теоретичному осмисленні та актуалізації питань формування механізму традиції в межах етнічної культури суспільства та виявленні їх сутнісних характеристик, що слугують визначниками ідентичності (приналежності) до певної культури, особливо в умовах кризового стану суспільства, зумовленого як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Висновки. В результаті проведеного дослідження з’ясовано, що традиційна етнокультура є не лише важливим історичним феноменом, а й інструментом адаптації суспільства до кризових викликів. Вона слугує ядром культурної системи, яке зберігає унікальність народу, взаємодіючи з іншими рівнями культури, збагачуючи їх своїми символами, традиціями й цінностями. Традиційна етнокультура є важливим ресурсом, який допомагає суспільствам долати кризи, зберігати свою унікальність та інтегруватися у світовий культурний простір, не лише виступаючи маркером національно-культурної ідентичності, а й формуючи духовну основу для подальшого розвитку.