Розвиток традицій виготовлення сервізів Мейсенською мануфактурою: «Лебединий сервіз»

Abstract

Мета статті – на прикладі «Лебединого сервізу» комплексно проаналізувати особливості декору і формотворення, що застосовувались митцями Мейсенської мануфактури в першій половині ХVІІІ ст. Методологія дослідження міждисциплінарна, ґрунтується на інтегральному аналізі історичних фактів і подій у світлі мистецтвознавчих процесів і культурологічних підходів. Аналітичні і синтетичні методи наукового вивчення з кількісної та якісної груп, дозволяють здійснити багаторівневий аналіз – насамперед системно класифікувати складові частини сервізу і до певної міри з’ясувати статистику асортименту, простежити географію розташувань у різних музейних колекціях, а також приватних збірках; провести формально стилістичний аналіз основних типів посудних форм; відстежити всі варіанти іконографії мотивів на тлі історичних і культурних реалій епохи ХVІІІ ст., що формують іконологію теми. Наукова новизна. Комплексне вивчення еволюції стилістики форм і декору мейсенського фарфору на прикладі «Лебединого сервізу», створеного на межі 1730–1740-х років, у вітчизняному мистецтвознавчому дискурсі ще не проводилось. Висновки. Виконане дослідження «Лебединого сервізу» як мистецького ансамблю дозволило виявити його виняткову роль для формування європейських порцелянових традицій. У ньому гармонійно поєдналось декілька оздоблювальних стратегій, у яких переплелися традиції орієнтальної і ранньо-модерної європейської порцеляни. У цьому аспекті «Лебединий сервіз» Г. фон Брюля демонструє стилістичний синкретизм вже домінуючого європейського (загальна іконографічна програма) й локального орієнтального стилів (вживання мотиву Indianische Blumen).