Етнодизайн у збереженні національної історико-культурної спадщини (на прикладі творчості майстрів самчиківського розпису)

Abstract

Метою статті є з’ясування можливостей етнодизайну у збереженні національної історико-культурної спадщини. Методологія дослідження базується на історичному, аналітичному і семіотичному методах дослідження. Наукова новизна полягає у дослідженні потенціалу етнодизайну у збереженні історико-культурної спадщини України під час російсько-української війни через символічний код українського народного мистецтва. Висновки. Під час воєнних конфліктів історико-культурна спадщина зазнає втрат. В однаковій мірі нині в Україні під час повномасштабної війни під загрозою знаходиться як матеріальна, так і нематеріальна спадщина. Оскільки в об’єктах етнодизайну у поєднанні традицій та новаторства через знаки і символи втілюються культурні традиції українського народного мистецтва, етнодизайн може стати засобом збереження і популяризації національної історико-культурної спадщини. Доведено, що художньо-проєктні практики етнодизайну дозволять по-новому впроваджувати у життя суспільства національні культурні надбання, що сприяє самоідентифікації українців. Звернення до традиційного мистецтва стає об’єднуючим фактором, адже через об’єкти історико-культурної спадщини встановлюється зв’язок між різними верствами суспільства, що сприяє консолідації українців. Також сучасні дизайн-розробки здатні зацікавити людей і через демонстрацію культурних кодів та символів сприяти збереженню національної історико-культурної спадщини.