Імерсійність сценічних практик: що робить їх занурюючими

Abstract

Мета статті – виявити і охарактеризувати основні особливості імерсійних сценічних практик, серед яких: невизначеність сценічного простору, багатомірність наративу, інтерактивність, сенсорне залучення тощо. Методологія дослідження полягає у застосуванні низки методів і підходів. Загальнонаукових (аналізу, синтезу, узагальнення тощо) та спеціальних, зокрема інтегрованих із мистецтвознавства. Наприклад, феноменологічний підхід наголошує на індивідуальному досвіді зустрічі з мистецьким твором та дав змогу проаналізувати специфіку імерсійного мистецтва крізь призму сприйняття глядача. Наукова новизна полягає дослідження полягає у визначенні ключових факторів, які впливають на створення ефекту занурення у сценічних практиках. Висновки. Імерсійні сценічні практики відносять до експериментальної театральної форми. Вони розширюють традиційні уявлення про сценічне мистецтво, створюючи нові форми комунікації між актором, драматичною історією, простором і глядачем. До основних характеристик імерсійних сценічних практик відносять: зміни у взаємодії із аудиторією, коли глядач стає активним учасником дійства, максимально включаючись у нього; невизначеність простору, що дає змогу сценічній формі адаптуватися до різних місць і просторів, перетворювати нетрадиційні місця у драматичне середовище; багаторівневий наратив, коли історії позбавляються змісту, а події розгортаються нелінійно за різними сюжетами і в різних просторах, які глядач обирає самостійно; сенсорне залучення за допомогою активізації різних органів чуття викликає сильні емоції, даючи можливість глядачам безпосередньо проживати історію; змінюється роль митця, який готується грати у невизначених обставинах, що, у свою чергу, стимулює його творчий розвиток; інтерактивність – спілкування з акторами, залаштункові знайомства з творчим процесом тощо.