ФЕНОМЕН АВТОРСЬКО-ВИКОНАВСЬКОЇ ПОСТНЕОКЛАСИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА (діалектично-творча колізія «автор–артист»)

Abstract

Мета статті – дослідити одну з найважливіших проблем теорії та естетики музики – авторсько- виконавську творчість як процес і результат двох різних видів діяльності, співвіднесеності авторської заданості і авторсько-виконавської ініціативи в якості артистичної інтерпретації власного твору. Методологія дослідження будується на міждисциплінарних підходах, оскільки у вивченні та конституюванні авторської музичної творчості як феномена сучасної культури виникають численні питання, що охоплюють широкі обрії культурно-мистецького поля. Використовуються класичні, дієві для музикознавчого дослідження методи: аналітичний, аудіо-візуальний, компаративний, ін. Наукова новизна полягає в тому, що проблема авторської гри-інтерпретації власного музичного твору, або самоінтерпретації ніколи не була об’єктом спеціального дослідження у філософсько-психологічному і музикознавчому дискурсі. The purpose of the article is to investigate one of the most important problems of the theory and aesthetics of music - the author-performer’s creativity as a process and the result of two different types of activity, correlation between the direction set by an author and the author-performer’s initiative as an artistic interpretation of his own composition. The methodology of the research is based on interdisciplinary approaches since the study and constitution of the author’s musical creativity as a phenomenon of modern culture raises many problematic issues, which cover wide horizons of cultural and artistic fields. The author uses classical methods that are effective for art history research: analytical, audio-visual, comparative, etc. The scientific novelty lies in the fact that the problem of an author’s game-interpretation of his own musical work, or self-interpretation has never been the subject of special research in philosophical, psychological and musicological discourse