Музично-стилістичні особливості розвитку візантійської, слов’яно-руської та української монодії (на матеріалі самогласних стихир Преображення)

Abstract

Дисертація є дослідженням музично-стилістичних особливостей візантійсько-слов’янських церковних піснеспівів на прикладі розвитку самогласних стихир Преображення. Здійснено огляд репертуару за грецькими та слов’янськими нотованими і ненотованими кодексами, що сукупно ілюструють процес формування жанрової структури празника. Розкрито головні засади греко-візантійської та слов’яно-руської системи осмогласся, а на основі теоретичних трактатів та нотованих пам’яток представлено еволюцію візантійської семіографії. Простежено шляхи слов’яно-руської рецепції візантійських піснеспівів, що ввібрала в себе основні складові візантійської сакральної монодії та сформувала власне бачення музичної-теоретичного змісту знаменного співу. На прикладі самогласних стихир Преображення розглянуто та застосовано різні підходи до прочитання невменних знаків, що супроводжується формуванням спільної площини для порівняльного аналізу з лінійними нотописом, зокрема репертуаром українських ірмологіонів. Проведено дослідження закономірностей будови самогласних стихир Преображення (особливостей музичного руху, зокрема тотожності, контрасту, ладо-тональної системи, ритмічного та метричного малюнків та ін.), що уможливлює не лише вивчення принципів формотворення, але й детальніше прочитання конкретного музичного твору. На основі рукописного матеріалу проведено ретроспективний огляд невменної фіксації грецького та слов’янського наславника із залученням транскрипцій Хурмузія Хартофілакса. Виявлено особливості кореляції між текстом та музикою піснеспівів, де за допомогою музичних виразових засобів відображаються основні ідеї богословського змісту.