Охорона археологічної спадщини у діяльності державних та громадських установ Києва (1835-1934)

Abstract

Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням, що розкриває трансформацію форм та напрямів діяльності київських державних та громадських установ з охорони, вивчення і використання археологічної спадщини в Україні. Пам’яткоохоронну справу розглянуто як поступальний та нерівномірний процес, що зароджується із появою одиничних осередків дослідження пам’яток і розвивається у складну систему. На основі аналізу широкого кола архівних та опублікованих джерел вперше виділено та охарактеризовано основні етапи розвитку охорони археологічних пам’яток в Києві у період з 1835 до 1934 рр. Проаналізовано структуру київських державних і громадських установ та основні закономірності їх взаємодії у сфері охорони та збереження пам’яток археології. Висвітлено складний процес оформлення нормативно-правової бази охорони пам’яток культури. Динаміка розвитку київських установ висвітлена в історичному контексті. У дисертації узагальнено основні здобутки київських державних і громадських організацій у виявленні та збереженні археологічних пам’яток, з’ясовано, які з них використовуються у сучасній пам’яткоохоронній роботі. На основі отриманих результатів вироблено ряд практичних рекомендацій щодо удосконалення вивчення, збереження та охорони археологічної спадщини.