Заповідна справа як складова розвитку культурного потенціалу Вінниччини (на прикладі Державного історико-культурного заповідника «Буша»)

Abstract

В сучасних умовах розбудови Української держави, її поступової інтеграції до цивілізованого співтовариства суттєво підвищився інтерес до історичного минулого, виявлення та дослідження маловідомих сторінок вітчизняної історії. Потужною складовою формування ідентичності української нації поряд з мовою, історією є, безумовно, культура й історико-культурна спадщина, в якій зосереджується минуле і сьогодення. Набуваючи загальнодержавного значення, вона сприяє формуванню та укріпленню національної самосвідомості та ідентичності, позитивним зрушенням у суспільній свідомості, оскільки в епоху глобалізації історико-культурне надбання стає основою самоідентифікації, творення нового культурно-історичного фону країни, її міжнародного іміджу. Ставлення до культурної спадщини, яка зберіглася до наших днів у вигляді різноманітних рухомих і нерухомих об'єктів, що мають універсальну історичну, мистецьку, наукову цінність є одним із важливих індикаторів культурного потенціалу країни. Мета магістерського дослідження: здійснити комплексний аналіз функціонування Державного історико-культурного заповідника «Буша» як наукової, дослідної, просвітньої й пам'яткоохороннної установи.Об'єктом дослідження є заповідна справа як невід'ємна складова культурного потенціалу Вінниччини. Предметом дослідження: Державний історико-культурний заповідник "Буша". Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що зроблено спробу комплексно дослідити можливості культурного потенціалу Винницької області на прикладі Державного історико-культурного заповідника «Буша»; проаналізовано стан та напрями науково-дослідної діяльності заповідника; з’ясовано особливості культурно-просвітньої діяльності закладу, визначено його роль і значення щодо забезпечення культурних потреб населення, також окреслено методи розширення роботи; досліджено туристично-екскурсійну діяльність заповідника, проаналізовано її ефективність щодо підвищення атрактивності установи; введено до наукового обігу джерела поточного архіву Державного історико-культурного заповідника, які раніше не використовувалися. Набуло подальшого розвитку: вивчення законодавчо-правовою бази, що регламентує памяткоохорону діяльність, функціонування історико-культурних заповідників; розкриття історичних умов формування об’єктів культурної спадщини заповідника «Буша».