Abstract:
Мета статті полягає у дослідженні феномена поліжанровості крізь призму явища жанрової інтерференції
на матеріалі камерно-інструментальної музики українських композиторів кінця ХХ – початку ХХІ століття.
Методологія. Розкриттю даної проблематики сприяє інтеграція музично-культурологічного, жанрово-генетичного,
текстологічного та структурно-семантичного методів аналізу, що дає змогу розширити типологічну класифікацію
жанрових моделей камерно-інструментального ансамблю з урахуванням його новітніх гібридних інваріантів.
Наукова новизна полягає у: вперше феномен поліжанровості розглянуто на матеріалі української камерноінструментальної музики кінця ХХ – початку ХХІ століття; охарактеризовано вплив явища жанрової інтерференції
на процес формування поліжанрової естетико-семантичної та структурної цілісності музичних композицій; систематизовано прояви явища жанрової інтерференції у творах камерно-інструментальної музики сучасних українських композиторів; конкретизовано межі функціонування концепції поліжанровості в українському камерноінструментальному мистецтві постмодерної доби. Висновки. Аналіз кількісних та якісних параметрів жанрової
структури сучасних ансамблевих творів українських авторів вказує на динамічні процеси трансформації органологічної структури камерно-інструментальних жанрів. Інтерференція як явище міжжанрової діалогічності й синтезу
відкриває шлях для формування феномена поліжанровості у камерно-інструментальному мистецтві, коли відбувається органологічне та естетико-семантичне зближення жанрів як у межах камерного роду, так і поза ним. У
ході дослідження виділено декілька розповсюджених типів жанрової інтерференції, з орієнтацією на синергійне
поєднання суміжно- або контрастно-жанрових ознак і функцій у наступних площинах: внутрішньожанровій, родовій та міжродовій. Означені гібридні модифікації демонструють значний ступінь релятивності інноваційних поліструктурних і поліфункціональних жанрових моделей камерно-інструментального ансамблю, поява яких у жанровотипологічному фонді української музики засвідчує процеси еволюційного техніко-композиційного поступу на новому історичному етапі генезису системи ансамблевих жанрів у культурно-мистецькій практиці постмодерної доби.
