Інтертекстуальні аспекти постановок української народно-сценічної хореографії

Abstract

Мета статті – виявити специфіку інтертекстуальності в хореографічному тексті постановок українського народно-сценічного танцю. Методологія дослідження зумовлена складністю і багатоаспектністю постановки народно-сценічної хореографії як художнього твору та представлена поєднанням різноманітних дослідницьких підходів: міждисциплінарного, системного, культурологічного. Мета роботи зумовила застосування широко адаптованих у сучасній гуманітарній науці компаративістського, структурно-семіотичного, герменевтичного та методу інтертекстуального аналізу, основним принципом якого є розгляд хореографічного тексту як відкритої системи, що взаємодіє з іншими системами. Інтертекстуальний аналіз відіграє важливу роль у розкритті концепції хореографічного твору; його актуальність заснована на ідеї діалогічної сутності та спадкоємності культури. Наукова новизна. Досліджено постановки народно-сценічної хореографії крізь призму концепції інтертекстуальності Ю. Кристєвої і теоретичних підходів до вивчення тексту Р. Барта; розглянуто роль хореографа-постановника й глядача щодо створення та інтерпретації хореографічного тексту; уточнено поняття «інтертекстуальність» у контексті хореографічного тексту постановки народно-сценічної хореографії; виявлено, що характер інтертекстуальності безпосередньо залежить від специфіки комунікації, що визначається природою хореографічного тексту народносценічних форм. Висновки. Внаслідок екстраполяції концепції інтертекстуальності Ю. Кристєвої і теоретичних підходів до вивчення тексту Р. Барта на народно-сценічну хореографію виявлено, що: хореографічний текст народносценічної постановки створюють засобами синтезування цитат з різноманітних культурних джерел; у багатовимірному просторі народно-сценічної постановки відбувається процес системного народження сенсу та його вивільнення; концепція інтертекстуальності в контексті постановки народно-сценічної хореографії розмиває обриси хореографічного тексту, перетворюючи його на нескінченний художній вимір зв’язків та асоціацій. Проведений аналіз дає змогу визначити феномен інтертекстуальності постановок народно-сценічної хореографії як особливий хореографічний міжтекстовий простір, у середині якого відбувається акумуляція, співіснування та постійна взаємодія всього розмаїття лексики автентичного й народно-сценічного танцю. В середині нього будь-який елемент народного танцю занурений у загальнокультурний контекст і співвідноситься з масивом інших хореографічних текстів, примножуючи власний зміст, актуальність та інтерпретаційні можливості. Інтертекстуальні взаємодії в хореографічному тексті народно-сценічного танцю надають можливість хореографові-постановнику увійти в континуум одвічних тем народної культури, вступити в мистецький діалог з набутками танцювальної культури та відобразити власне бачення сюжетно-змістової частини народно-сценічного танцю, що, своєю чергою, розширює образну систему нового хореографічного твору, акцентує на його багатошаровості та слугує базою для різноманітних інтерпретацій. Хореограф-постановник народно-сценічного танцю взаємодіє не лише з навколишньою дійсністю, але й усім корпусом попередніх і сучасних йому хореографічних творів, а головне – фольклорних танцювальних першоджерел, перебуваючи з ними в стані перманентного діалогу. Текст народно-сценічної хореографічної постановки складається з елементів, які походять з різних культур, вступають один з одним у діалог, дискусію. Уся ця множинність фокусується в певній точці, якою є глядач. Його роль в інтерпретації хореографічного тексту є вирішальною, оскільки попередній досвід, культурний та освітній рівень, безсумнівно, впливатимуть на обсяг значень, які глядач може отримати під час перегляду хореографічного твору. Відповідно хореографічний текст набуває єдності не у своєму походженні, а своєму призначенні. Аналіз прояву інтертекстуальності як одного з основоположних прийомів у постановках народно-сценічної хореографії потребує їх розгляду як творів, що складаються з текстів, які актуалізуються в специфічному семіотичному контексті та сприяють збереженню української народної танцювальної культури зокрема та культурної пам’яті українців загалом