Культурологічна рефлексія творчої взаємодії режисера та актора: нейролінгвістичні технології як культуротворча парадигма в галузі сценічного мистецтва

Abstract

Мета статті полягає в проведенні культурологічної рефлексії щодо технології нейролінгвістичної взаємодії режисера та актора в процесі міжособистісної комунікації під час роботи над постановкою вистави. Методологія дослідження відповідно до культурологічного дискурсу базується на використанні комплексу загальнонаукових та конкретнонаукових методів. З метою дослідження проблеми в історичній послідовності застосовано історичний метод. Висвітлення та аналітичний вимір складових компонентів досліджуваної проблеми потребували застосування системно-аналітичного методу. З метою вивчення нейролінгвістичних технологій як культуротворчої парадигми в галузі сценічного мистецтва застосовано системно-структурний метод аналізу системи взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів. Герменевтичний метод застосовано щодо культурологічної рефлексії творчої взаємодії режисера й актора та інтерпретації теоретичних положень досліджуваної проблеми. Для виведення загальних висновків статті застосовано метод узагальнення. Наукова новизна полягає в культурологічній рефлексії творчої взаємодії режисера й актора та розгляді нейролінгвістичних технологій як культуротворчої парадигми в галузі сценічного мистецтва. Висновки. Аналіз порушеного в статті питання щодо культурологічної рефлексії творчої взаємодії режисера й актора дав змогу констатувати важливість використання нейролінгвістичних технологій як культуротворчої парадигми в галузі сценічного мистецтва. З’ясовано, що нейролінгвістичні технології, незалежно від конкретної мети чи змісту, безпосередньо спрямовані на творчу взаємодію режисера й актора, становлять гармонічну цілісність та завжди можуть бути використані задля встановлення творчого тандему під час постановки вистави. Показано, що використання нейролінгвістичних технологій у процесі комунікації сприятиме кращому взаєморозумінню між суб’єктами творчого процесу й протегуватиме чіткий взаємозв’язок між режисером та актором під час роботи над постановкою вистави. Урахування нейролінгвістичних особливостей пріоритетного сенсорного каналу актора, використання у творчому процесі технік віддзеркалення, підлаштування та якоріння отриманого результату дозволять встановити рапорт між режисером та актором, а режисер зможе усвідомлено вести актора протягом усього творчого процесу, що сприятиме абсолютній взаємодії актора й режисера. Отже, культурологічна рефлексія творчої взаємодії режисера та актора уможливила висвітлення комплексу художніх принципів, які чітко працюють, є адекватними щодо їх призначення, продукують дієві результати та цілком відповідають характеру та змісту культуротворчої парадигми сучасного сценічного мистецтва.