Мова українських апокрифів як культурний код

Abstract

Мета роботи – розкрити комунікативний аспект перекодування апокрифів у полі української культури. Методологія дослідження. Відповідно до дослідницької стратегії в роботі використано комплекс загальнонаукових методів і методів лінгвістичної культурології. Концептуальним методологічним ядром дослідження є діалогічний метод, за допомогою якого проаналізовано зв’язок апокрифічного коду з кодом конкретної культури; досліджено процес реінтерпретації української апокрифічної літератури в хронотопі. Наукова новизна. Уперше науково обґрунтовано, що український апокриф є: 1) відкритою системою, орієнтованою на діалог культур з різними кодами; 2) однією з форм кодування, що дає змогу ідентифікувати конкретний культурний зріз; 3) інтертекстом, котрий інтегрує: інваріантний комплекс текстів, які базуються на церковних догматах; варіативний текстовий комплекс, детермінований умовами суспільного життя в конкретний часовий період. Висновки. Робота присвячена комунікативному аспекту мови українських апокрифів як культурному коду. Висунуто та верифіковано гіпотезу щодо апокрифу як інтертексту. Простежено алгоритм динаміки кодування українських апокрифів у хронотопі. Отримав розвиток концепт щодо дихотомії Схід-Захід у мовному моделюванні та сюжетних лініях українських апокрифів, визначені чинники цієї дихотомії.