Abstract:
Метою статті є визначення людиновимірності як світоглядної основи культурної парадигми метамодернізму, що
виявляє себе в сучасних культурних практиках і трансформаціях. Методологія дослідження орієнтована на системний
підхід та діалектичний метод, що надає можливості визначити особливості світоглядної парадигми в контексті
соціокультурних трансформацій і культурних практик. Наукова новизна. Уперше виявлено специфічну світоглядну
особливість некласичної парадигми культури, що викликає до життя екзистенційні феномени в «добу непевності»
(за З. Бауманом) та фіксує в метафорах «нової щирості» й «нового гуманізму» потужний потенціал смислотворень і
людиновимірності. Висновки. Постнекласичні практики мають яскравий прояв у культурі метамодерну. Вона
характеризується особливим переживанням єдності частини та цілого. Взаємодія суб’єктів у світі нових сприйняттів
пов’язана з прагненням гармонії, відкритості та цілісності. Цілісність, яка раптово відкривається людині у своїй повноті,
є тим важливим станом, який переживають і розум, і душа, і тіло. Метамодерністи схильні наголошувати як на
внутрішньому розвитку особистості, так і на політичних та соціальних аспектах. Обмірковуючи перспективи політичних
інструментів, все ж таки зосереджуються на перетині глибини внутрішніх потреб людини та зовнішньої складності
реального життя. Світоглядною домінантою «метамодерної доби» можна визначити «людиновимірність» як
фундаментальний потяг до цілісності, вільного діалогу, балансу між піднесеним і прагматичним, між діяльнісною
любов’ю та піклуванням, розуміння множинної реальності тощо. Людиновимірність постає не просто світоглядним
орієнтиром, але й дієвим методом взаємодії «Я» – «Інший», що спонукає до життя різноманітні культурні практики та
соціокультурні трансформації сучасного соціуму.
Description:
The purpose of the article is to define the human-dimensionality as the worldview basis of the cultural paradigm of
metamodernism, which manifests itself in modern cultural practices and transformations. The research methodology is focused
on a systematic approach and a dialectical method, which provides the opportunity to determine the features of the worldview
paradigm in the context of sociocultural transformations and cultural practices. Scientific novelty. For the first time, a specific
worldview feature of the culture non-classical paradigm is revealed, which brings to life existential phenomena in the «age of
uncertainty» (according to Z. Bauman) and captures in the metaphors of «new sincerity» and «new humanism» the powerful
potential of meaning creation and human-dimensionality. Conclusions. Post-classical practices have a vivid manifestation in
metamodern culture. It is characterised by a special experience of the unity of the part and the whole. The interaction of subjects in
the world of new perceptions is associated with the desire for harmony, openness, and integrity. Wholeness, which is suddenly
revealed to a person in its fullness, is the most important state experienced by the mind, soul, and body. Metamodernists tend to
emphasise both the inner development of the individual and the political and social aspects. Considering the prospects of political
tools, they still focus on the intersection of the depth of the person’s inner needs and the external complexity of real life. The
worldview dominant of the «metamodern age» can be defined as «human-dimensionality» as a fundamental desire for integrity,
free dialogue, a balance between the sublime and the pragmatic, between active love and care, and understanding of multiple
realities. The human-dimensionality appears not only as a worldview reference point, but also as an effective method of «I»-«Other»
interaction, which prompts various cultural practices and socio-cultural transformations of modern society.