Ознаки пізньої seria в опері Антоніо Сальєрі «Арміда»

Abstract

Мета праці – усвідомлення специфіки виявлення персонажів, сюжетики, засобів музичної виразності в seria доби постнеаполітанського і поственеціанського буття жанру, вважаючи що саме в неамполітанській і згодом венеціанській школах сталися класичні зразки названої оперної типології. Методологічною основою роботи виступають позиції інтонаційного підходу школи Б. Асаф’єва в Україні в особах І. Ляшенка, І. Котляревського – і їх числених вихованців, що самі сформували свої наукові школи. При цьому виділяємо герменевтично-компаративний, біографічно-описовий, стильово-жанровий методи, як вони відобразили відкриття психології творчості у працях Й. Хейзінгі, М. Еліаде, інших культурологів-мистецтвознавців. Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше в українському музикознавстві предметом дослідження стала названа композиція А. Сальєрі, вперше формулюються показники того, що називають сьогодні «пізньою seria», дано уточнення щодо трактування типології характерів персонажів, типових для seria взагалі і тих, яких виділяють на рівні віденьської творчості А.Сальєрі та інших митців його сучасників. Висновки. Узагальнення відомостей щодо буття seria від початку до середини XVIII століття вказує на суттєві зміни в умовах представлення цього жанру в театрі і відношення публіки до типових, з агіографічним відтінком, рис персонажів класичної seria, тоді як «пізній» варіант «заражається» психологізмом і змішаністю виявлень, аж до відверто продемонічного подання чарівниці Арміди в одноіменній опері А. Сальєрі. І саме її ім’я, далеке від ідеальних настанов християнської моралі (а seria з етимологією у буквальному перекладі «серйозна» відповідає вказівці на церковність смислу), виставлене у якості провідного персонажу, тоді як носії християнських чеснот – Рінальдо та Убальдо – за сценічним розкладом опиняються «у тіні» дій і вираження названої головної героїні.