Інструментальний концерт від бароко до класицизму: шляхи модифікації жанру

Abstract

Мета статті – висвітлити шляхи модифікації та особливості жанру інструментального концерту періоду стильового переходу від Бароко до Класицизму. Методологія дослідження спирається на комплексний підхід, заснований на історико-культурологічному, герменевтичному та музично-теоретичному методах дослідження. Основними теоретичними методами роботи є: історико-компаративний, жанрово-стильовий, систематизація, узагальнення, аналіз. Наукова новизна полягає в тому, що питання еволюції інструментального концерту розглядаються у контексті стильових змін від Бароко до Класицизму. Особливу увагу приділено внутрішньожанровим змінам, яким не приділено належної уваги музикознавців. Висновки. Жанр інструментального концерту періоду переходу від Бароко до Класицизму відзначається певним дуальним характером. Насамперед це проявляється на рівні форми, якій характерні як ритурнельні, так і сонатні принципи організації тематизму. Поряд з почерговим викладенням розділів сонатної форми у оркестра й у соліста, що йде від барокового concerto grosso, в ранньокласичних зразках інструментального концерту зустрічається діалогічний тип викладення матеріалу на рівні тематизму, затверджений у класичних зразках. Вихід на перший план й домінування соліста в концерті обумовлює зміну фактури сольної партії, яка набуває надзвичайної віртуозності та імпровізаційності. Це впливає на підсилення ролі соліста, відмову від його участі в tutti, лідірування у викладенні матеріалу, що приводить до множинності й різноманітності тематизму. При тому оркестр, крім виконання супроводжуючої функції у підтримці соліста, отримує можливість «висловитися» у самостійних «відіграшах», порушуючи тим чіткий розподіл проведення розділів сонатної форми. Зазначені перетворення сприяли розшаруванню звукового простору та двоплановості його сприйняття, характерних для класичних моделей жанру.