Короткий опис(реферат):
Мета статті – висвітлити шляхи модифікації та особливості жанру інструментального концерту періоду
стильового переходу від Бароко до Класицизму. Методологія дослідження спирається на комплексний підхід,
заснований на історико-культурологічному, герменевтичному та музично-теоретичному методах дослідження.
Основними теоретичними методами роботи є: історико-компаративний, жанрово-стильовий, систематизація,
узагальнення, аналіз. Наукова новизна полягає в тому, що питання еволюції інструментального концерту
розглядаються у контексті стильових змін від Бароко до Класицизму. Особливу увагу приділено
внутрішньожанровим змінам, яким не приділено належної уваги музикознавців. Висновки. Жанр
інструментального концерту періоду переходу від Бароко до Класицизму відзначається певним дуальним
характером. Насамперед це проявляється на рівні форми, якій характерні як ритурнельні, так і сонатні принципи
організації тематизму. Поряд з почерговим викладенням розділів сонатної форми у оркестра й у соліста, що йде
від барокового concerto grosso, в ранньокласичних зразках інструментального концерту зустрічається діалогічний
тип викладення матеріалу на рівні тематизму, затверджений у класичних зразках. Вихід на перший план й
домінування соліста в концерті обумовлює зміну фактури сольної партії, яка набуває надзвичайної віртуозності
та імпровізаційності. Це впливає на підсилення ролі соліста, відмову від його участі в tutti, лідірування у
викладенні матеріалу, що приводить до множинності й різноманітності тематизму. При тому оркестр, крім
виконання супроводжуючої функції у підтримці соліста, отримує можливість «висловитися» у самостійних
«відіграшах», порушуючи тим чіткий розподіл проведення розділів сонатної форми. Зазначені перетворення
сприяли розшаруванню звукового простору та двоплановості його сприйняття, характерних для класичних
моделей жанру.
Суть розробки, основні результати:
The genre of the concerto arose at the turn of the 16th and 17th centuries in church music as a choral work, in which
instrumental accompaniment was often used. The presence of an instrumental part in a spiritual concert had a great
influence on the emergence and development of the instrumental version of the instrumental genre of the concert. The
purpose of the article is to highlight the ways of modification and features of the instrumental concert genre during the
period of stylistic transition from Baroque to Classicism. The research methodology is based on a comprehensive
approach based on historical-cultural, hermeneutic and music-theoretical research methods. The main theoretical methods
of work are: historical-comparative, genre-stylistic, systematisation, generalisation, analysis. The scientific novelty lies
in the fact that questions of the evolution of the instrumental concert are considered in the context of stylistic changes
from Baroque to Classicism. Special attention is paid to intra-genre changes, which have not been received due attention
by musicologists. Conclusions. The genre of the instrumental concert of the transition period from Baroque to Classicism
is marked by a certain dual character. First of all, this manifests itself at the level of form, which is characterised by both
ritornello and sonata principles of thematic organisation. Along with the alternating exposition of sections of the sonata
form by the orchestra and by the soloist, which comes from the baroque concerto grosso, in the early classical samples of
the instrumental concert, there is a dialogic type of exposition of the material at the level of thematism, approved in the
classical samples. The coming to the fore and dominance of the soloist in the concert causes a change in the texture of the
solo part, which acquires extraordinary virtuosity and improvisation. This affects the strengthening of the role of the soloist, the rejection of his participation in the tutti, leadership in the presentation of the material, which leads to the
multiplicity and diversity of thematics. At the same time, the orchestra, in addition to performing an accompanying
function in support of the soloist, gets the opportunity to "express" itself in independent "plays", thereby violating the
clear distribution of the sections of the sonata form. The specified transformations contributed to the stratification of the
sound space and the duality of its perception, characteristic of the classic models of the genre.