Особливості адаптації шекспірівської драматургії на європейській балетній сцені другого – початку третього десятиліття ХХІ століття

Abstract

Мета статті – виявити особливості постановок творів В. Шекспіра в лексиці класичного танцю провідних європейських 2010–2024 рр. Методологія дослідження. Застосовано комплекс міждисциплінарних методів, зокрема: метод історизму (для розгляду балетизації творів В. Шекспіра в історичній ретроспективі), типологічний метод (для визначення специфіки процесу адаптації драматичних текстів до балетної сцени), метод мистецтвознавчого аналізу та стильового підходу, що посприяв розумінню методів провідних сучасних європейських хореографів до постановок шекспірівської драматургії та ін. Наукова новизна. Розглянуто особливості адаптації драматургії В. Шекспіра до балетної сцени; досліджено проблематику балетизації шекспірівської драматургії провідними європейськими хореографами постановниками ХХІ ст. та виявлено їх вплив на класичну техніку; на основі мистецтвознавчого аналізу балетних вистав «Сон літньої ночі» Дж. Ноймаєра, «Зимова казка» К. Уілдона, «Отелло» Ф. Монтеверді та ін. концептуалізовано особливості постановок творів В. Шекспіра в лексиці класичного танцю провідних європейських балетмейстерів 2010–2024 рр. Висновки. Дослідження дало змогу виявити, що балетні вистави за п’єсами В. Шекспіра в постановках провідних сучасних європейських балетмейстерів являють собою унікальні інтерсеміотичні переклади відомих сценічних сюжетів мовою класичного танцю. Проаналізовані балети репрезентують авторську стилізацію шекспірівських персонажів та стосунків між ними, переосмислення мотивів і сюжетних поворотів, основним принципом створення якої є текстова гібридність. Відповідно до провідних тенденцій розвитку сценічної хореографії ХХІ ст., постановники активно розширюють балетний словник, переоцінюють пантомімічну кодифікацію та власне основи класичної техніки. Орієнтація на молодіжну аудиторію зумовила збагачення лексики класичного танцю прийомами предметного театру й елементами сучасної хореографії, використання прийомів цитування та омажу, а також посилення візуалізації за допомогою інноваційних цифрових технологій.