ПІРАТСТВО ТА ПІДРОБКА ТВОРІВ МИСТЕЦТВА (ОЦІНОЧНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ)

Abstract

Дипломна робота присвячена комплексному дослідженню проблем підробок та піратства творів мистецтва. Загалом у роботі вирішено наукове завдання щодо дослідження мистецтвознавчої проблеми підробок творів мистецтва та випадків їх піратства, та сформульовано висновки, практичні пропозиції й рекомендації щодо виявлення та профілактики підробок та піратства, що відповідають вимогам наукової новизни. З’ясовано стан мистецтвознавчого вивчення проблеми підробок та піратства творів мистецтва, який у світі є досить розробленим, має велику кількість наукової і публіцистичної літератури, користується високим попитом у кіномистецтві та журналістських розслідуваннях. В Україні у зв’язку з нерозвиненістю та закритістю арт-ринку питання підробок творів мистецтва замовчується, а судові процеси з приводу шахрайства відсутні. Судова практика щодо питання піратства творів мистецтва в Україні формується. На основі дослідження було розкрито поняття підробки твору мистецтва та його основні ознаки, сформовано авторське визначення підробки твору мистецтва, якою є матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, автор (виробник) та/або час і місце створення (виготовлення) якого, не відповідає дійсності, але видавалось за таке, при цьому це спростовано доказами, які не викликають сумнів – проведено комплексну мистецтвознавчо-техніко-технологічну експертизу та дослідження автентичності провенансу (історії володіння). В роботі описане явище порушення майнових прав автора твору мистецтва, встановлено, що піратство можливе лише для творів мистецтва, які захищає авторське право. Виявлено, що найскладнішим при розгляді справ про порушення авторських прав автора твору мистецтва є його відмежування від апропріації. Досліджено генезис підробок творів мистецтва з античності до ХХІ століття. Встановлено, що зa довгий період від античності до XX століття були закладені основи, прийоми та способи підробки. Вони базувалися на вірі в правдоподібну історію походження, на концепції цінності мистецтва і предметів культурного значення, а також на традиційному переконанні, що в світі мистецтва сприйняття важливіше істини. Охарактеризовані постаті відомих підроблювачів (Маркантоніо Раймонді, Лука Джордано, Рейнгольд Вастерс, Ічіліо Федеріко Йоні, Отто Ваккер, Генрікус Антоніус ван Меґерен, Ельмір де Хорі, Лотар Мальскат, Том Кітінг, Ерік Хеборн, Джон Майатт, Пей-Шен Цянь, Вольфганг Бельтраккі), їх мотиви та випадки піратства на творах сучасників. Встановлено, що «Золотий вік» фальсифікаторів – ХХ століття був ознаменований: гучними скандалами світового рівня пов’язаними з підробками творів мистецтва; появою наукового підходу до експертизи творів мистецтва; створенням каталогів-резоне видатних художників; породженням великої кількість підроблювачів, котрі в такий спосіб змогли стати відомими та закріпитися в амплуа майстерних художників; явним комерційним характером фальсифікацій з домішками помсти «мистецтвознавцям», котрі не вшанували талант власних творів підроблювача; увагою до особистості фальсифікатора з боку мас-медіа; створенням похідних творів пов’язаних з діяльністю фальсифікатора (написання автобіографій, книг, сценаріїв, постановка фільмів); виникненням недовіри до музейних колекцій творів мистецтва та арт-ринку в цілому; використанням арт-ринку для фінансових махінацій, «відмивання» коштів та оптимізації податкового навантаження. Констатовано, що у ХХІ столітті скандали на арт-ринку, пов’язані з підробками творів мистецтва стали більш цинічними у зв’язку з використанням творів для фінансових махінацій і відмивання коштів, значно збільшились суми збитків та поширилась проблема піратства, у тому числі в Інтернет. В дипломній роботі з’ясовано, що до основних способів підробки творів мистецтва слід віднести: повторне застосування дерева, полотна від старих картин, при цьому з них або видаляють шар фарб або поверх наносять новий; приклеювання підробленої картини до старовинного полотна; використання старих матеріалів, наприклад дерева; спотворення оригіналу, як правило, через фрагментування великих полотен, в результаті чого виходить кілька картин; спосіб «перелицьовки» (з оригінального твору маловідомого художника XIX ст. видаляються невластиві живопису «підроблюваного» майстра сюжети, а притаманні образи додаються, справжній підпис видаляється (замальовується) і замінюється підписом відомого художника). Визначено, що використання спеціальних знань під час виявлення підробок творів мистецтва та випадків їх піратства здійснюється у трьох основних формах: судова експертиза; експертне дослідження; консультація. Разом з тим, окремим видом використання спеціальних знань є державна експертиза культурних цінностей, котра має відокремлену від судово-експертної процедуру та вимоги, і вразі використання в суди класифікується як консультація (письмовий документ). В процесі дослідження встановлено, що спеціальні знання, які використовуються під час виявлення підробок творів мистецтва та випадків їх піратства в основному належать до мистецтвознавства. В той же час, враховуючи інтегративний характер до вирішення цих питань залучаються фахівці з техніко-технологічних досліджень; почеркознавці; історики; документознавці; юристи та ін. Визначено, що поняття арт-криміналістики є умовною назвою всіх експертних досліджень яким піддаються твори мистецтва з метою виявлення шахрайських дій пов’язаних з підробкою або піратством. Завдання арт-криміналістики охоплюють всю тріаду криміналістичних завдань: ідентифікаційні, діагностичні та ситуаційні. Наймолодшим напрямом арт-криміналістики є нова міжгалузева дисципліна – історія техніки мистецтва, котра почала стрімко розвиватися з кінця 90-х років ХХ ст. (вивчає матеріали і технології художніх об’єктів та процес їхнього створення). Надано перелік основних профілактичних заходів фальсифікації творів мистецтва та випадків їх піратства, зокрема: створення науково обґрунтованих каталогів-резоне відомих художників; паспортизація (перегляд) та каталогізація відомих творів мистецтва, що складають фонди музеїв та знаходяться в приватних колекціях з обов’язковим дослідженням їх техніко-технологічними методами і, як наслідок, формування еталонних баз; ведення власних баз даних шкодо новостворених творів з фіксацією дати виникнення та публічного показу; законодавче регулювання транзакцій на арт-ринку. Визначено, що лейтмотивом арт-ринку є повальна оцифровка творів мистецтва та жвава торгівля на онлайн-майданчиках. Законодавчі перспективи переходу арт-ринку із «закритого» з елементами фінансових махінацій у «відкритий» та регульований. Доведено, що підробки творів мистецтва спотворюють історію мистецтв, знищують мистецький спадок художників та девальвують їх творчість. Через підробки творів мистецтва знищується головна цінність творів того чи іншого митця – їх невелика кількість, що власне є одним з головних ціноутворюючих факторів.