Анотація. У магістерській роботі розкрито сутність і основні модуси ідентичності нації, взаємозв’язок духовної культури з культурною ідентичністю, виявлено роль ісихазму в духовних процесах Русі-України. Окреслено значення української православної традиції у етнокультурному поступі та формуванні національній ідентичності. Виокремлено домінантну роль релігійного мистецтва у становленні самосвідомості українців та утвердженні культурної ідентичності нації. Означено вирішальний вплив православ’я, зокрема духовної практики ісихазму на формування культурних контентів національної ідентичності. У зв’язку з цим розглянуто ідею транспозиції ідей ісихазму у світоглядну і художню культуру православ’я Київської Русі; окреслено спільність культур Візантії та Русі-України в царині християнського культурного контексту й релігійно-мистецького світогляду. Означено сакральні сенси транспонування духовної практики ісихії в мистецтво та естетосферу православ’я, зокрема, їх прояв у художньо-символічних та образно-евокативних формах, в тому числі й церковних музичних практиках. Уперше досліджено вкорінення релігійного світогляду та естетики ісихазму в архетипи і метаобрази етнокультурної ідентифікації українців. Окреслено вплив ісихастських традицій православної духовної культури на церковні піснеспіви Візантії та Київської Русі в їх культурно-історичній спадковості й самобутності. Визначено, що за допомогою церковних піснеспівів українська музична культура стала уособленням релігійно-естетичних ідеалів та ментально-світоглядних установок східного християнства в його давньоруській формі. Ісихастські традиції вплинули на процеси культурної ідентифікації та наклали характерний світоглядно-естетичний відбиток на етнонаціональну ментальність та духовну культуру Русі-України упродовж віків.