Abstract:
Наприкінці лютого 2022 року перед українським
суспільством постав жахливий виклик, який протягом останніх років у латентній
формі гібридних загроз був присутній у нашому соцієтальному просторі та його
соціокультурному домені, зокрема. Це виклик російської колоніалістської
політики, що на початку цього року втілилася у повномасштабному вторгненні
на територію Україну. Виклик правового режиму воєнного стану визначив нові
моделі функціонування різних галузей держави, включаючи культуру і
мистецтво. Перед культурою виникли питання – окупації, захопленої, викраденої
та знищеної культурної спадщини, евакуації, збереження музейних та
мистецьких фондів, фінансування, функціонування закладів культури в умовах
війни. Одними з провідних базових закладів культури є театри, які постали перед
викликом ревізіонізму культурної спадщини та пошуку нових форм комунікації
та атракціонізму глядача, що втілилися у їх типи мистецьких практик. У
мистецтвознавчій думці виділяють різні види театрів – драматичні, лялькові,
пантоміма та музичні. До останніх належать театри до репертуару яких входять
– опери, балети, оперети та мюзикли. До об’єкту нашого дослідження увійде
останній тип і його підтип – театри опери і балету та їх мистецькі практики.
